Гіперактивність – не завада вихованню

Щодня сотні батьків гіперактивних дітей ламають голови над єдиною проблемою: як би відпочити… від власних дітей, адже не таємниця, що сучасні Петрики та Галинки іноді можуть утнути щось та-а-а-ке, що голлівудських режисерів завидки взяли б. Зарадити матусям непосид узялися в івано-франківському клубі дошкільного розвитку “Смайлик”. За навчанням маленьких прикарпатських бігунців і стрибунців спостерігала кореспондент “Газети”.

Вихователі стали “чомусиками”

– Славчику, куди дівається вода з калюж, коли пригріває сонечко?” – запитує миловида вихователька хлопчика років п’яти, який… сидить на невеличкій шведській стінці. “Її сонечко “витягує”, вона піднімається в небо й перетворюється на хмарку. Згодом із хмарки йде дощик – так калюжа повертається з подорожі”, – пояснює Славчик кругообіг води в природі, не покидаючи улюбленого місця.

Через декілька хвилин малята вивчають англійські слова. Маленький непосида знову все знає, але, відповідаючи, вже… грається маленькими м’ячиками. У цей час інші дітки спокійно сидять за столами. Час від часу хтось встає, бере улюблену іграшку, трохи грається й повертається до заняття.

“Не дивуйтеся, бо в такий спосіб діти засвоюють значно більше, ніж якби вони сиділи, чемно склавши руки перед собою, – каже Юлія Мануляк, директор першого івано-франківського центру дошкільного розвитку дітей “Смайлик”. – Кожна дитина – особистість, отож і підхід до кожної потрібен особливий”.

Можливо, тому працівники “Смайлика” не мають однієї чітко визначеної методики навчання та виховання дошкільнят. Тут усе влаштовано для потреб дитини. Навіть заняття розпочинаються о десятій ранку, щоб малята мали можливість зайву годину поспати вдома.

До непосид і тихонь – із любов’ю

Діти навчаються граючись, але при цьому можуть робити все, що їм заманеться. Незважаючи на те, що під час заняття хтось бігає кімнатою, хтось возить на візочку песика, хтось кидається кульками в басейн чи дивиться у вікно, дітки добре засвоюють навчальний матеріал. За словами пані Мануляк, якщо гіперактивну дитину посадити й намагатися їй щось пояснити, то нічого з цього не вийде, адже вона тільки й думатиме, як кудись чкурнути.

У “Смайлику” кажуть, що привчити гіперактивних дітей до дисципліни, поки вони ще маленькі, не так уже й важко, не треба тільки бути суворими. Наприклад, якщо хтось із новеньких не хоче збирати свої іграшки, вихователі кілька разів просять і повторюють, що це таки потрібно зробити. Як правило, після двох-трьох прохань малюк усе розуміє. Якщо ні – кличуть на допомогу інших дітей, які все роблять швидко. А головне – не забувати хвалити Оксанку чи Петрика за таку важливу та корисну роботу, наголошувати, що цим вони дуже допомогли дорослим. Тоді діти почуваються потрібними й наступного разу залюбки виконають доручення.

У “Смайлик” приходять і дуже тихі дітки, які не хочуть відпускати від себе батьків. Тоді пані Юлія наполягає, щоб із ними сиділи мами. З часом дитина звикає до ровесників і вже не плаче, коли мама залишає її в колективі.

Куди подіти живчика?

Медики стверджують, що за останні роки кількість народжених дітей із підвищеною збудливістю нервової системи зросла в геометричній прогресії. Тож чимало сучасних батьків ламають голови, як дати раду зі своїми маленькими непосидами.

“Такі діти, – каже психолог з Івано-Франківська Галина Ляшук, – майже не реагують на слова батьків, енергія в них аж фонтанує. А стати чи сісти спокійно на кілька хвилин для них стає справжньою трагедією зі сльозами й істериками, які потім так важко зупинити. Часто причиною такої поведінки є вади ще внутрішньоутробного розвитку, хвороби матері під час вагітності, родові травми, вплив забрудненого екологічного середовища тощо”.

Неабиякі проблеми виникають із непосидами й у дитсадках і школах. Вихователі не можуть дати ради з цими живчиками, скаржаться батькам, які нерідко лупцюють своїх чад за погану поведінку.

“Після цього, – мовить пані Ляшук, – діти стають абсолютно неконтрольованими. Вони замикаються в собі або ж стають агресивними щодо батьків, вихователів і своїх ровесників. Нерідко з такого стану їх може вивести лише спеціаліст або перебування в подібних до “Смайлика” закладах, де небагато дітей і кожному приділяють увагу. Тоді дітки швидше адаптовуються в суспільстві й часто переростають свої проблеми”.

Сабіна РОКАЙ, Івано-Франківськ

Оригинал статьи: http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/09/18/34370/

Чому Смайлик?

• Тому що в нас дітки посміхаються;
• Тому що ми докладаємо максимум зусиль для створення сприятливого середовища для
розвитку Вашої дитини;
• Тому що в нас готують не лише до школи, а до життя;
• Тому що в нас діти отримують знання цікаво;
• Тому що ми знаходимось поруч вокзалу;